Трощенко В.О. "Окремі проблеми розвитку пішохідного туризму"

Стан розвитку пішохідного туризму в Україні залежить від декількох факторів, окремі з них спільні з іншими видами туризму, інші специфічні для пішохідників. Вихожу з того що основою туризму є походи, тож основним показником розвитку туризму в країні (чи регіоні) є кількість та «якість» походів. Але спочатку кілька приміток.

Нажаль з радянських часів статистиці довіряти важко, особливо показникам, по яким оцінюють роботу звітуючого. Кількість ступеневих походів в цьому плані дуже багате поле для окозамилювання, походи 1 ступеня складності взагалі можуть не регіструватися в МКК, тобто можна написати будь-яку цифру і ніхто перевірити не зможе. Тому спиратися при аналізі на відомості про ступеневі походи не має ніякого сенсу.

Друге, що фактично відсутня система перевірки роботи МКК вищестоящими МКК ( працюю в складі двох МКК за 25 років роботи перевірка була раз нинішнім головою ЦМКК Дягтерем М.). Підштовхує до приписок і те, що за хороші цифри хвалять, навіть розуміючи або підозріючи їх недостовірність. Є проблема і з «якістю», тобто з категорійністю походів. МКК всіх рівнів і навіть ЦМКК інколи зараховує походи більш високою категорією,ніж фактично проведені.

Особливо це характерно для багатьох походів 3 категорії складності по Карпатах, а тим більше в Криму, коли походи проходять в основному по стежкам, і протяжних перешкод не набирається для відповідної категорії і близько, але МКК їх зарахувало. І останнє аналізуючи статистику ЦМКК треба мати на увазі, що окремі МКК обласних федерацій не здали звіти за роботу за певні роки.

Після цих зауважень перейдемо до цифр. За кількістю категорійних походів пішохідний залишається найбільш розвиненим, за 2010 рік їх проведено більше 500) що легко пояснюється його доступністю і в плані мінімального набору спорядження, близькості районів проведення(для низьких категорій), більш легким процесом навчання новачків ( кількість категорійних походів майже стабільна протягом останніх 5 років).

Особливо така перевага помітна для низьких категорій. Так для першої категорії кількість 372 пішохідних походи, більше, ніж всіх інших видів туризму разом взятих. Але чим складніше категорія, тим менше перевага пішохідного туризму, вже для другої категорії пішохідні походи складають приблизно 40 % від загальної кількості.

А вже на рівні 4-5 категорії складності кількість пішохідних походів можна порівнювати з окремими видами туризму, а не з загальною кількістю у всіх видах. Можлива причина - доступність районів проведення походів, в межах України велопохід можна провести 5 к.с., водний 4 к.с. у гірського відносно близько Кавказ, для пішохідної четвертої категорії потрібно їхати на Кольський з його дещо специфічною четвіркою (про це нижче) або на Приполярний Урал. (Хоча є ще Кавказ, але із закриття Головного Кавказського хребта і так обмежені можливості розробки пішохідних маршрутів зменшилась.)

Для «пятірки» залишається в європейській частині той же Приполярний Урал та ще Полярний Урал, а все інше далеко за Уральським хребтом. При цьому треба врахувати що кількість походів найвищих категорій складності у всіх видах туризму надзвичайно мала, і значить є спільні причини для всіх видів туризму. Крім фінансових питань це відсутність системи підготовки кадрів як інструкторських, так і просто спортивних. За часів Радянського Союзу існувало декілька можливостей фінансування туристських заходів - гроші обласних Рад з туризму на проведення експедицій МКК, профспілкові гроші підприємств на путівки, гроші на проведення вищої туристської підготовки (вже і не пам’ятаю назву закладу який це проводив-фінансував )і т.і.

Відсутність коштів на інструкторську підготовку значно зменшило стимул для отримання інструкторського звання. Крім того, серед тих хто має звання старшого інструктора все менше діючих спортсменів, і якщо найближчим часом ситуацію не змінити, то майбутніх інструкторів не буде кому готувати. Тобто буде ситуація аналогічна з походами 6 категорії складності, коли не тільки не має кому керувати такими походами, а й випускати в них.

Враховуючи кількість коштів, які виділяються Спортивним Комітетом України на проведення семінарів, єдиний шлях, крім пошуку спонсорських коштів, це реалізація пропозиції голови кадрової комісії І.Шкляра про виділення всіх коштів на рік на проведення семінару з одного з видів туризму, з тим щоб за декілька років провести семінари з основних(найбільш розвинутих) видів туризму.

Існуюча система класифікації видів туризму не наукова, бо одному рівні класифікації види виділені за різними ознаками, і спочатку розподіл між гірським (виділений за ознакою географічного обьекта) та пішохідним (виділений за ознакою засобу пересування) було проведено по сніговій лінії з її характерним рельєфом.Таким чином гірський фактично був високогірним.

Поступово пішохідники стали порушувати «конвенцію», коли стали ходити в походи близько до високогірних районів, частина маршруту якого захоплювало високогір’я, але не включали складних перевалів, але потім поступово збільшили складність перевалів. Сприяли цьому і окремі гірські туристи, які бажаючи обійти заборону ходити в гірських походах на вершини, стали заявлятися в пішохідні походи в високогір’я. Вже за часів незалежних держав і в Росії, і в Україні пішохідні походи стали проводитися в типово високогірних районах з висотами більше 4- 5 тисяч метрів.

Остаточно розмило сніговолінійну межу пішохідного та гірського туризму бажання вирішити економічні питання при проведенні початкових категорій гірських походів, як наслідок гірські походи в Криму і в Карпати в Україні, Південний Урал та Західний Саян (а можливо і інші райони, але про ці знаю точно) в Росії. (Неодноразово висловлював свою думку, що абсолютно не правильно проводити такі походи з новачками, але це проблеми іншого виду і залишимо їх гірникам). Таким чином, виникла необхідність іншого критерію по розділу походів на пішохідні та гірські.

Вже декілька раз зустрічав аргумент, в нас похід був лінійний тож він пішохідний. Але вимога, яка міститься в документі «Порядок класифікації маршрутів туристських спортивних походів затвердженого постановою Президії спортивного туризму України від 8 грудня 2001 р.:

«Основна частина маршруту повинна бути лінійною або кільцевою (одне кільце) з протяжністю не менше 75% від встановленої для даної категорії (ступеню) складності і включати найбільш складні перешкоди маршруту (для гірських походів – не менше двох найбільш складних перевалів)» стосується обох видів туризму.

Інша справа, що в пішохідному туризмі лінійність була в більшості походів практично вимушеною, постільки в багатьох районах, характерних для пішохідників організувати закидання було важко, а гірники широко використовували можливості легальних напівкілець від закидання до закидання (хоча керівник мого першого гірського походу 3 к.с. організував абсолютно лінійний маршрут без жодного закидання), а іноді і не зовсім легальних (знов таки з особистого досвіду -працючи три місяця на льодовіку Марухський неодноразово бачив як “хімічили» групи в районі перевалів Північно -Каракайський та Халега).

Таким чином постільки аргумент лінійсть не може бути на сьогодні критерієм віднесення походу до пішохідного, чи гірського туризму для того, щоб не повертатися до старих обмежень треба шукати інші критерії. Наступний це різноманітність перешкод , які долаються в поході. Постільки колись межою між альпінізмом та гірським туризмом стала основна ціль –вершина та перевал відповідно (хоча зараз гірники цю межу розмили включенням сходжень в свої маршрути), то перевали залишаються основним критерієм визначення категорійності гірського туризму, все інше відбувається в гірському поході на категорійность походу не впливає.

Таким чином щоб похід вважався пішохідним на його складність повинні впливати не тільки перевали чи вершини, а й переправи, каньйони, а також різноманітні протяжні перешкоди, оскільки по діючій методиці перешкодами одного-двох типів набрати необхідні бали не можливо. І тут встає питання класифікації пішохідних маршрутів. На сьогодні існує дві можливості категорування походу порівняння з еталонним маршрутом або розрахунок по діючій Методиці категорування пішохідних походів. Здавалось би нічого складного – береш всі характерні перешкоди з еталону і порівнюєш зі своїми запланованими, твоїх при наймі повинно бути не менше, але як казав вище при проведенні походів по Україні проявляється невміння користуватися еталонами (коли нитка маршруту наче еталонна , але перешкоди при цьому не долаються).

Дуже добре пам’ятаю похід зарахований третьою категорію складності по Криму, в якому було записано і малий і Великий каньйон Криму, але група проходили по ним поруч по стежкам, тобто фактично похід навіть на другу категорію не тягнув. Що вже казати про маршрути в тому ж районі, але по іншим хребтам.

Є ще одна проблема пов’язана з еталонами, але вже не українськими, а інших країн, читай російські, бо більше ніде не має еталонних маршрутів. Нажаль, не розробивши еталонних маршрутів по найбільш типовим районам ми змушені користуватися російськими( хоча росіяни на наш перелік маршрутів при походах Україною не орієнтуються, і російська «двійка» в Криму дуже проста ), а визнати їх ідеальними важко.

Приведу декілька прикладів: візьмемо походи 4 категорії складності Західним Кавказом, в перелік включено маршрут №50, значна частина якого проходить територією Кавказського заповідника, де , як і вимагає закон, дуже вимогливий режим регулювання проходу ; так і не знайшов в Інтернеті жодного згадування що цей маршрут хтось пройшов.

Маршрут № 51, його пішохідність з точки зору різноманітності перешкод під питанням, але в будь-якому випадку тактично він побудований не правильно два найскладніших перевали в першій чверті походу, в тому числі і перший перевал, що проходиться має категорію складності 2А.

По-друге ,знову ж таки на мій погляд з економічних причин, в російських переліках маршрутів в цілому ряді районі збільшилась найвища категорія походів, яку можливо в регіоні проводити. До того ж зроблено це не зовсім логічно , чомусь на досить таки обжитих Центральному Кавказі і Західному ТяньШані можна провести пішохідну 5, а на менш цивілізованому Памірі і на Памірі-Алаї тільки четвірку. На Кольскому півострові з’явилась четвірка, що майже нічим не відрізняється від трійки(в трійці ще й траверс хребта передбачено), зате в четвірку включено альпіністське схождення (так в Переліку!), чому від альпіністського заходу на єдину вершину(правда різними шляхами)залежить категорія пішохідного походу?

В окремих районах еталонів забагато, і вони не рівноцінні, порівняйте маршрут 170 (один перевал 1б и один 2а, перешкод іншого характеру не вказано)і маршрут 173 ( шесть (!)перевалов 1б и 2 2а, траверс 2а и переправа через Китой), так на який еталон орієнтуватися?

Перейдемо до другого способу визначення категорійності, а для не обжитих туристами районів взагалі єдиного – використання Методики категорування. Діюча Методика має ряд недоліків, на конференцію поступив виступ Максима Белима з цієї тематики, думаю він зупинився на них. Виходячи з наявності цих недоліків, є спроби і у нас і в Росії розробити нові Методики. Але всі запропоновані варіанти пропонують фактично рахувати не маршрути, а дії групи, не стали більш зрозумілими чи об’єктивними, і взагалі нівілюють таку особливість пішохідного туризму як різноманітність перешкод, то ж та межа між гірським та пішохідним туризмом зникає. То ж здається більш продуктивним шлях удосконалення існуючої Методики.

Важливе питання забезпечення безпеки походів, на сайті не одноразово писав про помилки керівників і членів МКК при випуску груп на маршрути, тому не буду повторюватись, тільки ще раз наголошу на те, що писав після ЧУ 2009 року, що не треба чекати надзвичайних випадків, треба почати виконувати Правила.

На щастя пішохідний туризм великі НС на сьогоднішній день обходять боком. Треба визнати що для багатьох маршрутів походів недолік досвіду учасників( а це найбільш поширена помилка при випуску),особливо якщо вони беруть участь в змаганнях, не такий критичний як наприклад в боку гірському або водному туризмі. Але з одного боку з поширенням походів у високогір’я, вимоги до якісної підготовки походів зростають, а далеко не всі групи можуть похвалитися такою ретельною підготовкою як у Глобусі.

В багатьох випадках групи збираються в потязі, там же знайомляться, у керівника не має опису маршруту, складних перевалів , а вже говорити про регулярні тренування (3-4 рази на тиждень як вимагає фізіологія спорту) можна говорити тільки як про виключення. Багато хто з похідників з гордістю говорить що в змаганнях участь не бере, добре якщо це компенсується відповідними тренуваннями. Трагічний випадок на переправі в гірському поході 1(!) категорії свідчить про те, що деякі нинішні туристи не мають знань по організації переправ (або цими знаннями не користуються).

Чи всі члени МКК пам’ятають, що перевали середньогір’я дають досвід на одну півкатегорію для високогір’я.(Здавалось би це не правильно, адже вимоги до категорування перевалів не передбачають такого поділу, але я з такою вимогою згоден, бо дійсно багато перевалів середньогір’я мають завищену категорійність.

Наприклад на Західному Саяні перевал Міжозерний, судячи з деяких звітів та карт 2а, з перевалу можна спуститися без страховки по поличці, не такий простий, але також навряд чи тягне на 2а перевал Новий на Приполярному Уралі. Ще більше сумнівних 1б). Правила дозволяють брати в похід альпіністів без всяких обмежень, але хотілось би нагадати членам МКК, що в них є право не підписувати документи навіть якщо за формальними ознаками група має право на проведення такого походу.

В зв’язку з цим хочеться щоб семінар голів МКК, що проводиться ЦМКК був саме семінаром, а не одночасно суддівством ЧУ, розширеним засіданням ЦМКК і власне трошки семінаром.

Таким чином треба сказати, що для подальшого розвитку пішохідного туризму треба здійснити і організаційні і теоретичні заходи.

Автор: Трощенко В. О.

Если Вам понравилась статья, поделитесь с автором сухариком!

Кстати у автора уже 13 сухарик!

+ 0