Баннер
 


Increase Font Size Option 6 Reset Font Size Option 6 Decrease Font Size Option 6

Статьи - Пешеходный туризм   |   Автор: Владимир Трощенко

Омріяний Кавказ. Чекай на нас Сторінки щоденника одного походу

Поїзд... Стукають колеса... І ми швидко віддаляємося від двоголового красеня Ельбруса, востаннє цього року кидаємо погляд на нього з вікна вагона.. Протягом двох останніх діб ми наче втікали від цієї вершини, майже бігли ґрунтовою дорогою... А за вікном - замість звичного для нас степового пейзажу - ще "гарячі" спогади про два останні тижні нашого перебування на Кавказі… Минулого року ми пройшли похід 5 категорії складності і, коли стало питання планування району походу на наступний рік, то вирішили, що нам під силу Кавказька "четвірка".



Ось він Кавказ, у всій своїй неповторній красі!

Ось він Кавказ, у всій своїй неповторній красі!

31 липня ми виїжджаємо в похід на Кавказ. І першим випробуванням стала дорога - 21 година поїздки в незручному автобусі. А ще - таможня вирішила піймати водіїв на чомусь протизаконному, тому всі пасажири з усім багажем повинні були пройти через кімнату огляду. І це - з нашими малопідйомними рюкзаками і численними пакетами. І так впродовж двох годин! Більшість з нас тоді зареклася їздити автобусом. Дорога... Скільки романтики в цьому слові! Та, коли мова заходить про дорогу в гори, водночас відчуваєш і цікавість, і легку тривогу, і невідомі раніше переживання...

Високотрав'я - стелиться до ніг

Високотрав'я - стелиться до ніг…

В Невиномиську нас зустрічає фірма "Барс". Це значно зручніше, коли тебе везуть зразу на місце і не треба добиратись на перекладних, витрачаючи дорогоцінний час на незатишних автовокзалах. До того ж, завезено два "закидання", що полегшило вагу рюкзаків на маршруті. Фірма також вирішила питання реєстрації в міграційній службі та пропуску в прикордонній зоні… А під вечір пішов дощ, так би мовити, "обмив" нову групу.

2 серпня. 7.00 ранку. Ще незвичний голос чергових: "Підйом". Підскакуєш, як солдат, швидко переодягаєшся, скручуєш спальник, і ... ти, виявляється, спізнився до сніданку. Від підйому до виходу на маршрут виділено годину. Нічого, звикнемо, не на курорт приїхали.

А за спиною - хмари, ніби крила

А за спиною - хмари, ніби крила

І ось ми на стежці. Поспішати сьогодні не можна, та й високо підніматися теж – акліматизація - штука індивідуальна. А швидко й не дуже виходить, бо стежка несподівано закінчилася. Пробираємось через високу траву до верхів'я долини Гідама. Довго вибираємо місце для табору, намагаючись знайти компроміс між віддаленістю води, дров, і рівністю майданчика. Хлопці навіть встигли "скупатися", переходячи річку в пошуках зручного місця. Та ось бівуак розбитий, а гори не хочуть нас прийняти, бо ввечері навколо - суцільна злива. Оце "пощастило" Паші і Олені Володимирівні з чергуванням, а якщо зважити, що, на їхню думку, вони чергують поза чергою, то їх бурчання можна зрозуміти. Та вечерю приготували й рознесли по наметах вчасно. Прямо - “вечеря в ліжко”.

Велич гірської ріки

Велич гірської ріки

3 серпня. Продовжуємо йти долиною Гідама і через дві години ми на першому, для більшості учасників, Кавказькому перевалі. З'їли шоколаду для підтримки сил, залишаємо записку в турі про те, хто був, звідки і куди мандрує. Йдемо траверсом. А тут, прямо на стежці, звернулася кільцем пісчано-коричневого кольору гадюка. Однак, вона нас просто ігнорує… Обходимо її боком, по траві. Потім була гора Лиса. Кажуть, з неї чудовий краєвид. Та ми цього підтвердити не можемо, бо всюди туман. Наближається час обіду й відчуття голоду жене нас униз. І зразу розуміємо, від кого чого чекати надалі. Дівчата починають відставати, та тільки не Оля. Вона ж нарівні з хлопцями - біжить попереду! В полудень - вже звичний дощик. А потім - довгі 6 кілометрів асфальтом у межах населенного пункту Теберда. Ноги гудуть, вони, майже, повідпадали. А ще дві години потрібно йти заповідними місцями… Та раптом… Усе… Ура! Більше не йдемо!

Палатки ставимо на не зовсім рівному місці, та шукати чогось кращого - немає сил. Зате, недалеко є мінеральні джерела. І ніхто, крім керівників, не смакував до цього водою безпосередньо з джерела. Виявилося, вона незвична на смак, але приємна, слабогазована. Джерело прямо з-під землі тече вже з бульбашками і з присмаком заліза.

4 серпня на нас чекав перевал Епчик, а за планом "Мрія" - ще й Ибчик.

Перепочинок у міжгір'ї

Перепочинок у міжгір'ї

Епчик видався схожим на міраж у пустелі. Ось він, зовсім близько. А підходиш - він знову на горизонті. Тільки через 5 годин ми досягли його. Виходить, що відстаємо від графіку. Про план "Мрія" на сьогодні можна вже забути. Зате, під перевалом наш шлях рішуче перекрив пастух і запросив в гості. Так зустрічати незнайомих людей можуть тільки на Кавказі. На столі - сир, айран, а господарі ще й ображаються, що ми мало їмо. На дорогу дають молоко. Отже, ввечері ми нагадуємо англійських аристократів… П'ємо чай з молоком. Та до цього, (вже традиційно в цьому поході), попадаємо під зливу. Перечекати її неможливо. Всі дружно і швидко розбивають намети і багаття доводиться розводити в декілька рук. Юрко розпалює, двоє розтягують накидку над слабким ще вогником, інші швидко ламають дрова і дощ відступає...

5 серпня. Сьогодні закінчуємо перше коло. Увечері повинні бути в аулі Учкулан і забрати "закидання" на другу частину шляху. А поки - підйом на перевал Ибчик (н/к, 2542 м). Правда, до нього ми піднялися не по вівчарській стежці, а, щоб подолати більше перешкод, пішли з правого боку перевалу на гребінь хребта Даут заростями рододендрона (на жаль, він уже відцвів).

Краса – невимовна! Внизу, зліва, видніється селище Учкулан, попереду, далеко в хмарах - конус Ельбруса, спереду, праворуч - наші майбутні перевали. Посидьмо ще й помилуймося...

Немає часу. Треба йти. Попереду - ще цілісінький день. Траверсуємо гребінь хребта. Спочатку піднімаємося на найближчу вершину по траві й невеликих виходах скель. Нелегко… Далі траверсом по трав'янистому схилі. Проходимо мимо, над двома першими від перевалу приярками. А між другим і третім починаємо спуск у долину ріки Учкулан. Як сказав Юра, так ми спустимося прямо до моста через ріку. Як завжди, група неймовірно розтяглася, але всі тримаються в полі зору, і якнайшвидше поспішають відпочити.

Увійшли в зону лісу. Хвойний схил уже значно крутіший, з'явилося каміння, ноги на схилі місцями прослизають. Ті, хто попереду, періодично зупиняються й чекають на тих, хто у "хвості". Щоб не піти різними шляхами, бо стежки немає. Якось непомітно виходимо в осипний кулуар, який лякає нас падаючим камінням, скелями, а, найважливіше, невідомістю. Здається, пройти внизу неможливо. Там скелясті відвіси. Що ж? Кілька розвідок у різні сторони… й ухвалено рішення продовжувати рух уздовж кулуара... Нарешті! Усе закінчилося. Страшенно хочеться їсти. І не залишає надія, що на дні цієї долинки є струмок, і ми зупинимося поїсти й перепочити.

Так. Їжа. Вода. Відпочинок. От-от…і вже будемо в долині Учкулан. Після обіду дещо підбадьорилися й з новими силами помчали в долину. У селищі керівник групи трохи стримав Юру, що дуже рвався вперед (може його довантажити?) і попросив бути уважнішими при вступі в контакт із місцевим населенням. З долини добре видно, де ми були декілька годин назад. Неймовірно! Ночувати будемо далеко від села - в долині ріки Учкуланичи.

Завтра обіцяють напівднювання...

6 серпня. Обіцяне напівднювання. Треба забрати "закидання" й бажано встигнути піднятися нагору, до межі зони. По "закидання" відправляється все молоде чоловіче населення нашої групи: Юра, Паша, Едик і Вова. Дівчата теж даром часу не гають. Зранку влаштували лазневий день. Потім свіжовимитими відправилися збирати гриби й суниці.

Щедрість кавказького літа

Щедрість кавказького літа

Ягід знайшли чимало – повних два горнятка , а грибів, за словами Начальника, на всіх не вистачить. Тому їх і не готували. Лише сфотографували на пам'ять. Та завгосп "розібралася" із залишками продуктів і до обіду приготувала млинчики. Зі згущонкою і суницями пішли за милу душу. Після обіду збираємо табір і виходимо. Декілька годин у нас ще є. Щось рюкзаки помітно поважчали. Долина дуже мальовнича: хвойний ліс, буреломи, зелені мохи.

Так…Їжа, вода, відпочинок

Так…Їжа, вода, відпочинок…

Поруч вирує ріка, уздовж стежки манять апетитні суниці, що так і норовлять сповільнити нам шлях. Ну от, знову закінчився ліс. У найближчі кілька днів про його існування можна забути. Який короткий видався сьогодні ходовий день - лише 4 переходи. Ночуємо на ялівцевому полі біля великої прямокутної брили. Сьогодні ввечері холодніше, позначається висота. Згідно з описом, поблизу має бути мінеральне джерело, але знайти його не вдалося.

Нарешті знайшлася й робота для нашого ремонтника Вови. В Анюти відірвалася підошва на черевику, над чим Вова й буде ворожити (зашивати) весь вечір. Вільні учасники назбирали сухих ялівцевих гілочок. То ж чергові один канн поставили на газову горілку, а другий - на багаття. Молодці...

Ввечері Начальник, як звичайно, розповідає плани на завтра.

2

Спуск дюльфером по снігу

7 серпня. Здається, вдалині видно наш сьогоднішній сніговий цирк перевалу Крокус. Погода сонячна, але прохолодна. Дуже багато на сьогодні заплановано. Чи встигнемо?

Зранку чергові проспали (не дуже гарний початок дня), але сніданок приготували за двадцять хвилин (завдяки тому, що гречану крупу замочили в холодній воді звечора). Вихід затримався ненадовго. Через деякий час на шляху зустрілася жива перешкода - череда корів, що йшла перед нами по стежці й ніяк не звертала убік.

Коли прийшов час пообідати, навколо закінчилася дерева й трави, тільки лежало каміння. Місцями стали появлятися окремі невеликі сніговики, на одному з яких Начальник улаштував усім снігові навчання. Необхідно було, сидячи, розігнатися по схилі, імітуючи падіння, і зарубатися льодорубом у сніг, щоб зупинитися.

Щось Володимир Олександрович не дуже задоволений тренуванням. Тим, хто з льодорубом зіштовхнувся вперше, відразу стало зрозуміло, для чого в нього дзьобик і штичок і як правильно його тримати. А то під час спуску кулуаром з перевалу Ибчик, деякі, за рекомендацією, використовували льодоруб, але крутили ним, як хотіли.

А в цей час чергові готували обід. На цей раз ділили перекуску: ковбасу, щербет, хлібці з паштетом, цибулю і холодний чай. Хутко підкріплюємося й біжимо далі. Через двадцять хвилин виходимо на край закритого льодовика. Він помітно розтанув і тепер нагадує великого сніговика.

Попереду видно сідловину перевалу Павлін. Сідловину нашого перевалу Крокус відразу визначити не вдалося. Льодовик зменшився, скелі оголилися, наявні описи - поверхові і застарілі. Та й Начальник не впізнав, хоча й піднімався на перевал двічі. Не було єдиної думки, і тому було вирішено рухатися вперед, нагору, максимально високим язиком льодовика у правій частині цього цирку. А вже далі - скелями. По сніговику піднімаємося вже в три такти, хлопці попереду підганяють.

От ми вже й під скелями. Згодом Паша, захопивши мотузку без рюкзака, лізе по скелях. Трохи пізніше до нього приєднується Ван Санич. Всім іншим залишається ховатися під тонким сніговим мостом і за виступаючими скелями від щедро падаючого вниз каміння. Сиділи так, мабуть, десь з годину, доки не надійшла команда Начальника: "Спускаємося назад, бо зверху дуже небезпечний осипний, стрімкий схил".(А в цей час зверху передова двійка вирішувала, чи варто підніматися на перевал, і після фантастичних варіантів Паші з підйомом по перилам над сніжним сховищем товаришів, вирішуємо, що іноді краще відступити, чим так ризикувати іншими) Олена Володимирівна закріплює мотузку за допомогою льодорубів. Тоді всі один за одним спускаються на дно цирку. Спочатку дюльфером, а потім у три такти.

Начальник з Пашою спускаються з нижньою страховкою у зв'язуванні. Паші не подобається, як повільно спускається Начальник, і він проситься ідти останнім, І вже через декілька метрів зривається, добре, що я спустився спеціально зовсім недалеко і навалившись на льодоруб його утримую. Далі лишньої бравади в діях Павла вже не має.

Раніше перевал був категорії 1Б. Тепер, "схуднувши", льодовик дуже ускладнився - до категорії 2А. Встигли спуститися тільки до початку Альпійських лугів. Впередвечір'ї насуваються хмари й туман. Холодно. Після вечері - серйозна розмова про подальший маршрут.

Головним шляхом ми вже не встигаємо.... Завтра повернемося до зони лісу і підемо через перевал в аул Хурзук.

Тепер уже - інші категорійні перевали в цьому хребті для нас закриті. Проте, сьогодні придбали багатий досвід...

3

Підйом на осипний перевал

8 серпня. 6.00 ранку. Дощ. У канах ніяк не хоче закипати вода. Вихід один - перенести їх під тент намету. Снідаємо, не вилазячи зі спальників. Через погодні умови подальшу подорож ненадовго відкладено.

Ідемо низом долини. Усе знайоме: кожен камінчик, кожна нерівність рельєфу. До обіду доходимо до межі зони лісу. Чай сьогодні буде приготовлено на дровах. Спалимо й сміття, що назбиралося за останню добу.

Клименко Едик в очікуванні друзів

Клименко Едик в очікуванні друзів

Нам праворуч – на гору, на перевал Тирмен. Опису цього перевалу немає. Доводиться орієнтуватися за посиланням на нього з опису перевалу Бездіяльного. Не пройшло й години – і знову дощ. Такою погодою на перевали не ходять, і, можливо, вище рівніших місць уже не буде, тому ставимо табір. Правда, рівним це місце можна назвати лише умовно. Виникає думка: підстелити рюкзаки під намет для вирівнювання місця ночівлі. А на "ремонтника" Вову знову звалилась робота: підошва відвалилася на іншому черевику...

9 серпня. Піднімаємося на перевал траверсом лівого схилу місцями живої середньої морени. Лише друга година. А ми на перевалі Тирмен (1А, 3300м). Є тур і записка, з якої довідуємося, що перевал відкрили сім років тому. Але ми тільки третя група на ньому. Поздоровляємо всіх. Це перший категорійний перевал у цьому поході. Як заохочення й підкріплення їмо по великій ложці меду з горіхами.

Які види навколо, яка краса!!! Унизу видніється озеро Тирменли- Кель (3212 м). Спуск до аулу Хурзук займає чотири переходи: два - мореною, і два - лісом, уздовж русла ріки Тирменликол. Обідаємо після третього переходу. Зупинилися дуже вдало, навколо багато малини. Вистачило всім.

Після солоденького спустилися в Хурзук. Начальник з Пашою і Вовою пішли відразу за "закиданням". Щоправда, хлопцям нелегко було згадати, у якому саме будинку вони її залишили. Ночуємо неподалік від селища, на злитті правої притоки ріки Уллу- Хурзук. Поряд з нами зупинилася група з Ростова. Тут є зв'язок, і всі бажаючі весь вечір дзвонять і пишуть додому...

10 серпня. Продовжуємо йти за скороченим варіантом. Після того, як не вдалося пройти перевал Крокус, ентузіазму в очах хлопців помітно зменшилося. Сьогодні на нас чекає перевал Енікол (н/к). На перевалі були через три переходи від нічлігу. Цілу годину піднімалися лісовою дорогою по долині й дві - трав'янистим схилом. Вдруге, як на картині, бачимо Ельбрус.

Його Величність - Ельбрус

Його Величність - Ельбрус

Треба обов'язково сфотографуватися. Далі, як за традицією, траверс хребта Еникол. Цього разу хребет весь трав'янистий і спускатися не будемо, принаймні, сьогодні. Обідаємо на схилі в ста метрах над початком ріки Эльмезтебе. Як завжди, на обід перекус і холодний чай. Після обіду рух продовжуємо вівчарською стежкою.

На третьому переході після обіду нас зненацька застає туман. Видимість нульова. Де стояли, там і ставимо табір. Біля стежки, на схилі хребта, між ріками Перевальна й Битюктебе. Увечері, коли всі сиділи в наметах, повз нас, наспівуючи, пройшов пастух, і, мабуть, нас не помітив.

А через двадцять хвилин ішов назад із двома кіньми (судячи з тупоту), і знову щось співав про циганку, але біля нас зупинився й замовчав. Отже, намети вже було видно. І, справді, розвиднілося, і стало видно, де був поставлений табір. Уночі було дуже холодно,і вода в кружках замерзла. Зранку, аж поки не зійшло сонце, був заморозок. Зігрівалися на ходу.

Тур – на величезній камяній брилі

Тур – на величезній камяній брилі

11 серпня. Ідемо в тому ж напрямку. Із трьох приярків хребта спускаємося в долину, до місця злиття початку ріки Чемарткол і північного джерела. Починаємо підйом на перевал Бурунташ (н/к). Обідаємо в цьому ж ярку. Не гаємо часу: хто дрімає під теплими променями сонця, хто просушує намети (це стало щоденною практикою, тому що зранку або дощ, або роса). Через якусь годину ми вже на сідловині. Вона широченна, як декілька футбольних полів. Збереглися чиїсь стоянки з очищеними від каміння місцями під намети.

Дме холодний вітер. Хочеться швидше прилягти, але око не може відірватися від довкілля, на все треба помилуватися. Тур побудований на величезній кам'яній брилі. Біля туру, обнявшись, фотографуємося всією групою: це останній перевал. За ним - спуск до ріки Кизилкол. Треба перейти ріку вбрід, але можливо зараз не вийде, тому що льодовики до кінця дня гарненько підтанули. Доведеться ночувати на цьому березі й чекати ранку.

Однак, вдається знайти місце під переправу. Переправилися. Як штанини не закочуй, однаково вони мокрі. (а в декого і не тільки штанини). І знову мчимо на нічліг дорогою по плато Ірахітсирт, уздовж долини Кизилкол. Види відкриваються мальовничі. Не описати таку красу. Ночуємо на краю плато, праворуч притоки (начебто, ріки Чорної). На протилежному боці річечки безліч різних таборів. Є магазинчик. Погода знову псується...

12 серпня. На сьогодні планувався радіальний вихід до мінеральних джерел і водоспаду Султан. Небо затягнуте, але це не заважає нашим планам. І перша група вирушає в дорогу.

За сорок хвилин дійшли до мінеральних джерел у сухому руслі ріки Малка. Їх тут – безліч, із різними смаками й різною інтенсивністю бульбашок. Підлікуватися від різних болячок приїжджає сюди дуже багато народу. Причому, судячи з наметового міста, люди живуть тут тижнями. Джерело Джилсу потужно витікає з вертикального схилу, виливаючись у загороджену купальню. Кажуть, що воно "живе" із травня до жовтня.

В інший час води немає. Вона тепла й залишає на камінні яскравий жовтогарячий слід іржі. Купання розподілене за часом: зранку - спільне, до обіду - жіноче, по обіді - чоловіче, а ввечері - знову спільне, гуртове. Головне: не пошитися в дурні, як це трапилося з нами. Прийшли ми до джерел перед дев'ятою годиною ранку. Практично, через купання місцевих жінок нашим хлопцям не вдалося насолодитися купанням у цілющому джерелі. Навіть, коли поверталися назад, перед одинадцятою годиною, ще купалися місцеві жінки.

Тому й не пропустили наших Володимира Олександровича та Юру.

Водоспад Султан

Водоспад Султан

Величний і могутній водоспад Султан падає в долину ріки Малка. По дорозі назад розшукали над водоспадом так званий "калиновий міст", природну скелясту арку над каньйоном Кизилкола. До нього з основної дороги йде непомітна стежинка. Друга група йде гуляти по полудню і бажаючі чоловіки навіть встигнуть викупатися в мініральному джерелі...

А між цими подіями випав сніг. Всі навколішні гори вкриті білою вуаллю.

13 серпня. Пора додому. Зворотня дорога спочатку веде по плато до Кисловодська. На неї треба витратити цілих два дні. Дуже швидко перезуваємося у зручні сандалі, бо у черевиках уже нестерпно. Обідаємо тільки сухим пайком, запиваємо водичкою, яку хтось запасливо прихопив у пляшці. До вечора спустилися в долину. Ночуємо в березнячку на дровах. Під'їдаємо залишки продуктів. Сьогодні на полуденок знову млинчики. Хоч і рано закінчили день, без діла не залишилися. Бажаючі відвідали каньончик ріки. Красиво й незвичайно...

14 серпня. Відстань до Кисловодська, начебто, зовсім не зменшилася. Дні один на одного схожі… Дорога. Дорога. Дорога… Так не хочеться закінчувати похід. Мимоволі стираються всі гарні враження, і в пам'яті тільки дорога й… збиті ноги... Ідемо на "долину нарзанів". Так називається турбаза, у районі якої багато нарзанних мінеральних джерел, і , можливо, ходить транспорт у місто.

Та, на жаль,… нічого не підтвердилося. Турбаза є, джерела по долині теж є, а транспорту немає. Ночуємо в долині, недалеко від моста. Будівництво дороги й нового моста тут якраз у розпалі. Табір поставили під вечір. На мості побачили оголошення, що вище по долині продається мед. Юра захотів туди піти, хлопці його підтримали. Заразом із собою взяли баклагу - раптом джерело попадеться. Мед виявився дуже дорогим, тому що дуже "унікальний".

"Чарівну" воду знайшли. Увечері на порядку денному - прийняття рішення про подальший вихід в дорогу. Адже, до найближчого села 16 км. і автобус у місто йде о сьомій-восьмій годині ранку, а пізніше – аж в обід. А поїзд із Кисловодська відправляється об одинадцятій. Рішення прийняте, виходимо о третій годині ранку

15 серпня. 2.00 ранку. Підйом. Як темно й хочеться спати. Нічого не видно, але всі швидко збирають речі й спорядження. 3.00 - вихід. З боку виглядаємо як зграйка світлячків, видно лише ліхтарики. Але дорога широка, машин немає, тому йти безпечно. Рухаємося важко, ноги ватяні, тіло ще спить. Через годину тіло вже прокинулася, але засинає мозок і закриваються очі. До кінця другої години виповзли з долини на плато. Світає. В 7.20 ми на зупинці в селі. П'ять хвилин на переодягання в найближчих кущах. І от уже їдемо в місто Кисловодськ. Невелике курортне місто.

Квитки є. Але тільки верхні бічні полички. Беремо. Є ще небагато часу прогулятися містом. Це ми їдемо, чи то ще вокзал? Як і будь-якому спортсмену-туристу нам шкода, що з ряду причин ми не подолали похід 4 категорії складності.

Та залишилися незабутні краєвиди, що так тішать моє серце і відчуття від подолання складних перешкод, нові вміння в роботі з гірським спорядженням. А головне - нове коло друзів. Бо що означає похід? Насправді, це - іспит, випробування себе, своєї фізичної підготовки, витривалості, вдосконалення моральних якостей. В поході у кожного своя мрія, але є і спільна мета. І як добре, коли те, заради чого ти йдеш, виконується. І всі повертаються живі і здорові. В складному поході дуже мало часу на дрібниці. Але, водночас, тут є час для роздумів. Тут гармонійно поєднується у понятті "відпочинок" важка фізична праця, бо ти, справді, відпочиваєш і розслаблюєшься при фізичному перевантаженні. В поході можна знайти друга в новій людині, або зрозуміти, що він другом бути не може…Тут неможливо втратити старих друзів, якщо вони справжні. Дорослий серйозний похід дуже відрізняється від прогулянок 1-2 категорії складності. І, щоб відчути цю різницю, треба пройти приблизно таким шляхом, який ми описали вище. Сподіваємося, що ще багато таких шляхів подолаємо. І обов'язково повернемося сюди, до омріяного Кавказу.

Мандруючи, вели щоденник

Мандруючи, вели щоденник

Щоденник вела Ганна Кушнирьова,
вставляли "п'ятачок" Оля Плютенко та Володя Райков,
"філософствував" Павло Носков, всі гуртківці Центру різних років.

Відповідає за те, що відбулось і не відбулось, в тому числі, і за написане вище керівник групи Трощенко В.О., він же Начальник.


Если Вам понравилась статья, поделитесь с автором сухариком!
Кстати у автора уже 0 сухарик!
+ 0
 

Комментарии  

 
+1 #1 Александр Админов 13.02.2010 22:49
Спасибо, как-будто опять на Кавказе побывал!
Водопад Султан - супер, даже на фото впечатляюще выглядит!!!
Цитировать
 
 
+1 #2 Компашка 22.02.2010 01:51
Спасибо, ребята! "Защимило" где-то внутри по полной программе.Читается на одном дыхании. Желаю исполнения задуманных походов! Удачи!.....Хочу с вами........
Цитировать
 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить



Наши эксперты:

  • Парчевский
    290 (+273)
  • Belka
    60 (+82)
  • Белым Максим
    38 (+67)
  • Некрасов
    6 (+62)
  • Сергей
    26 (+61)
  • Некрасов С.
    32 (+55)
  • Александр
    59 (+52)
  • trovlad
    305 (+43)
  • Іван
    36 (+35)