Баннер
 


Increase Font Size Option 6 Reset Font Size Option 6 Decrease Font Size Option 6

Статьи - Пешеходный туризм   |   Автор: Андрей Деркач

Намче Базар. Середина походу. Частина 4 Намче Базар висота 3440 м н.р.м. Найголовніше місто цього регіону, можна сказати - місцева столиця. Місто лежить у точці перетину місцевих шляхів гімалайського Непалу та торгівельного шляху з Тібету в долину Катманду. Тому тут знаходиться великий базар на якому можна придбати непальські, тібетські та китайські речі. Вибір товарів величезний, а ціни доволі помірні, навіть за мірками Непалу.

24.10 Аккліматичний день.

Також через це місто проходять туристичні шляхи як до Евересту, так і до піку Гокіо-Рі – нашої мети. А отже туристи є невід'ємною частиною існування цього міста, і саме місто зорієнтоване на туристів. Тут багато магазинчиків та інтернет-клубів і величезна кількість готелів різного калібру, від дешевих до шикарних, як найдорожчий готель "Everest view", що знаходиться вище від міста.

Саме ж місто розляглося майже на краю прірви і своєю формою нагадує копито.

Думаю дуже правильно те, що ми зупинились в недешевому готелі.

Перші враження від готелю – рай. :) Гарячий душ, тепла ковдра, відмінна кухня. В залі ресторану виставлені світлини різних відвідувачів, виявляється тут зупинялись посли різних країн – цілком вірю.

З дрібниць, готель оздоблено детекторами руху на увімкнення\вимикання світла, для енергозбереження. Все добре, але інколи доводиться танцювати біля дверей в коридорі, аби ті кляті детектори спрацювали і запалилось світло. Думаю, посли жили на верхніх поверхах :)

Цей день у нас виділений під акліматизацію. Акліматизація в горах необхідна, висота три з половиною тисячі вже починає відчуватись.

Починаємо наше знайомство із національним парком Сагарматха. Сагарматха = Джумалунгма = Еверест, назва однієї і тієї самої гори.

Піднявшись вище Намче Базара знаходимо місцевий аеропорт, висота ~3800. Пара сотень метрів відносно рівної грунтової дороги яка закінчується проваллям та чудовим краєвидом. Думаю, останнє має заспокоювати пілотів. Найцікавіше – тут дійсно приземляються літаки, я думав тільки вертольоти.

Наступна зупинка – оглядовий майданчик.

Зліва на право: Нуптце(Nuptse), якийсь-чорний-пухір-що-закриває-Еверест, Еверест(Everest),Лхоцзе(Lhotse), Ама Даблам(Ama Dablam).

Провсяк випадок нагадаю, Еверест найвищий...

Вперше в житті бачу, для мене майже міфічні, Еверест  і Ама Даблам. Стільки про них чув ось вони реальні, просто переді мною.

Далі спускаємось в селище Кумджунг (Khumjung). Тут знаходяться школа сера Хілларі – першопідкорювача Евересту,

та буддистський монастир в якому зберігається скальп йєті.

Скальп, схоже, зняли з трупа… А перед смертю бідний йєті довго хворів. Звісно інформація про йєті підтримується спеціально для туристів.

Повертаючись назад потрапили в хмару. Неперевершені відчуття коли йдеш по стежині шириною у 60 см повз заповнену хмарою безодню.

І все ж таки  висота. Недовгий радіальний вихід дає змогу насолодитися особливостями висоти - головним болем та віддишкою, коли я забуваючись пришвидшую крок.

25.10

Ранній підйом 5.30

сніданок 6.30, вихід 7.30. Сьогодні у нас довгий перехід. Кінцева точка Доле(Dhole) висота 4100 н.р.м. 

Портери як завжди виходять до нас. Ми йдемо не кваплячись, і деякий час мені це навіть вдається. Але чим більше припікає сонечко, тим швидше пересуваються мої ноги. Розглядаючи краєвиди не зчувся як набрав непогану швидкість. Схоже входжу в норму. Ввечері мене офіційно перевели до розряду «лосів» - ну нарешті.

Але повертаючись до шляху – які ж краєвиди відкриваються для непідготовленого ока українського програміста.

сонце освітлює стіну так, що з'являється голова рогатої мавпи, що схилилась у медитації.

Ніколи не думав що простий, навіть спартанський краєвид гір може бути на стільки захоплюючим, настільки емоційним.

Просто посеред дороги квіти.

Ама Даблам нагадує орла зі спини, що збирається розправити крила.

Ні, це не наші Карпати і не Крим. Це зовсім інший світ, інший вимір. Тут втрачається відчуття часу, бо час невладний над цими кам'яними велетами. Нерухома могутня сила землі. І вітер. Вітер усюди. Він підіймається до самих вершин і опускається на дно проваль. Він не заперечує, ні, він лише підкреслює вічність і непохитність. Вітерець дме мені просто в обличчя і я застигаю, хочеться вірити що так само просто він щойно торкався грудей білоголового гіганта. Він тут у своїй колисці, грається дорожнім пилом, кущами, деревами, людьми, струмками, що беруть свій початок з білих шапок гірських снігів.

Це тут внизу. А там, нагорі його улюблені іграшки хмари. І з'являються ось такі картини – просто понад хмарами здіймається вершина. Чи існують острови що літають? Вітер творить дива.

Сиджу на камені. Навколо а ні душі. Десь здалеку, на тлі киплячої у проваллі води долинає глухий передзвін дзвоників домашньої худоби. Тут тільки я, вітер та гори. Неймовірне відчуття нереальності.

Але наступна лоджія повертає до світу. Тут вже нема крутих готелів. Душ та туалет на вулиці. Я без душу пару днів перетерплю, нічого страшного. З туалетом гірше – там холодно, темно і страшно, вирішив що краще бути ближче до матінки природи. Там теж холодно і темно, але не так страшно.

Хоча, на такі дрібниці як душ уваги вже не звертають.

26.10

Ранок. Зимно.

Вода в умивальнику крижана. Тобто поверхня води вкрита кригою. Виходити раніше 9-тої ранку просто нема бажання. Сьогодні запланований короткий перехід десь близько 3-ох годин. Кінцева точка Луза знаходиться на висоті 4360. Так що не перенавантажуємось.

Це вже другий день переходу на такій висоті і я для себе виокремлюю деякі правила:

-    Не можна бігати. Будь-яка пробіжка, навіть на 10-15 метрів змушує серце вириватись з грудей, а легені починають працювати як ковальські міхи. До тогож з'являється біль в голові та вухах.

-    Ходити треба так, аби не задихуватись і тримаючи сталий ритм. Тому швидкість має бути особиста в жодному разі не підлаштовуватись під швидкість інших.(В горах усі помирають на самоті, не дуже смішний жарт, але в тему)

-    Після будь-якого підйому необхідне відпочинок. Головне відпочинок повинен бути після підйому, а не до. Зупинка перед підйомом значно ускладнює життя.

-    Якщо нема бажання зупинятись, достатньо 20-30 нешвидких розміряних кроків із уповільненим диханням, щоб відпочити і бути готовим до наступного підйому.

-    Дихати носом. Ротова порожнина не пересихає і легше йти, не так хочеться пити. На висотах від 4 км розумні люди дихають через хустку. Повітря тут сухе і холодне, а хустка (чи інше щось схоже) дозволяє трохи зігріти та зволожити повітря, яке вдихається.

-    На крутих підйомах та спусках дуже зручними виявились трекові палки. Раніше я їх якось зневажав.

-    На висоті дві головні проблеми – холодний вітер та пекуче сонце.  Схоже тут можна замерзнути на смерть через вітер, у той час, як повільно підсмажуєшся на сонечку. Допомагають з цим справитись легкі куртки типу віндблок.

Дивно, але  тут я зовсім не відчуваю страху висоти. Звикаю, чи це гори на мене так діють?

На цьому відрізку треку вже нема дерев, але гори продовжують вражати кам'яними пейзажами.

Тут зустрічаються земна твердь гір, вогонь сонця, подих вітру та вседолаюча м'якість води. Місце зустрічі усіх чотирьох стихій.

Вже з лоджиї пішли на радіальний вихід-прогулянку. Підіймаючись на хребет сусідньої гори я перечепився і впав. Саме так і були знайдені едельвейси :) Виявилось, що їх тут багато.

27.10

Холодно. Майже всі кашляють. Вночі наснився спосіб як можна захистити носа від холодного та сухого повітря, якщо нема шарфика чи хустки, то можна використовувати чисті труси буде така собі маска. :) Уві сні ідея мені дуже сподобалась. Коли прокинувся згадав якими очима на мене дивились інші туристи і вирішив відмовитись від інновації.

Спроба вмитися закінчилась фіаско – не зміг розбити шар криги у діжці із водою. Вологі серветки рулять! :)

Сьогодні у нас останній перехід  перед сходженням на Гокіо Рі (Gokyo Ri). Селище Гокіо (Gokyo) знаходиться на висоті 4800 м н.р.м.

Чекаємо на 10-ту годину. На вихід одягаюся так, щоб не було холодно. Для Гокіо Рі в мене ще є теплий костюм – остання лінія оборони проти холоду. Швидкий сніданок і виходимо на трек.

Вранці усе, що замерзло за ніч починає танути і щоранку тут весна.  Разом із сонцем прокидається і вітер, так що теплий одяг не зайвий.

Просто попереду біліє вершина Чу Аю(Cho Oyu). Один з гімалайських вісьмитисячників.

Дорога якось сама лягає під ноги. Незчувся, як я вже подолав половину шляху цікаво те, що почуваю себе нормально. Навіть холодне повітря вже не заважає. Схоже адаптувався.

По дорозі бачу озера талої води. Кажуть раніше вони були трохи меншими.

Здається я поступово починаю розуміти суть гірської краси – нічого зайвого. В спартанських умовах таких висот зайве значить неприродне.

Чекаючи на групу, піднявся на невеличкий гребінь, що відокремлював долину з озерами від льодовика.

Мдя, навіть тут відчувається вплив людини. Льодовик зменшився. Це помітно навіть мені, людині яка ніколи не бачила цього льодовика раніше. Людина – єдиний біологічний вид з відомих науці, який не підлаштовується під оточуюче середовище, а підлаштовує середовище під себе. Але чому ж ми все тільки ламаємо та псуємо. Навіть тисячолітні гори не вбереглись від нас… Сумно.

Чекаючи на групу почав відчувати головний біль та з'явився сухий кашель. Цікаво, коли йшов, то все було добре. А тепер, коли просто стою чи сиджу наче як і навантаження нема, а відчуття наче від живлення відключили, сил нема і не хочеться нічого робити. Допоміг прийом Баралгетасу (боролгін) – супер, все як рукою зняло. Виявляється це я познайомився із "горняшкою" - гірська хвороба.

А портерам хочби-що – на такій висоті рюкзаки тягають та усміхаються, навіть не запихались - мужики.

І ще, тут дійсно холодно, навіть під сонцем.

Завтра сходження. Завтра я вийду на висоту понад 5 км. Від самої думки захоплює подих. Довго не міг заснути, тому дивився у вікно на нічне небо. Потім одягнувся і вийшов на вулицю – неймовірне небо. Чорна глибина із яскравими діамантами зірок. Це не звичний український купол неба десь там в далині, ні. Це щось інше схоже, але посутньо відмінне. Це Безодня в одному помасі крила від тебе. Вона заворожує. Тут якось на своїй шкурі відчув слова Ніцше: "Якщо довго вдивлятись в безодню, то безодня також почне вдивлятись в тебе". Може не в тому значені, що автор мав на увазі. Але саме так відчуваєш, як поступово стираються межі реальності і усвідомлення єдності із цією Безоднею, із Всесвітом… Магія гір? Чи просто суть існування? Я не знаю.

28.10 Сходження на пік.

Апогей нашої подорожі - сходження на пік Гокіо Рі (Gokyo Ri), висота 5400 м н.р.м.

Вихід запланований на 5-ту ранку так, щоб можна було зустріти схід сонця на піку. Отже одягаю всі речі які мав. Як каже мій батько – «Смажених чи запечених альпіністів в горах ще жодного разу не знаходили, а от замерзлих скільки завгодно»

Реально вихід з поселення почався о 5.20. І хоча ми були далеко не останні, але нас випередили кілька груп туристів – ланцюжки ліхтариків повільно рухаються по чорній громаді гори, що вимальовується на тлі, вже почавшего ставати сіруватим, неба із поступово згасаючими зірками.

Підійшовши до гори група розбивається, усі йдуть у своєму темпі. Вмикаю автопілот. Тут дуже допомагають козацькі марші, які я маю за звичку наспівувати собі коли треба тримати сталий ритм в русі. Не скидаючи ритму підіймаюсь. По ходу обганяю інших туристів. Перекидаюсь словами вітань із молодими хлопцями і прямую далі. До сходу сонця піднятись на самий пік не встигаю, тож зустрічаю сонечко десь за пару сотень метрів від вершини. Підходячи до вершини бачу, як просто на зустріч мені спускається група дітей. Здивування зникло коли ми зблизились. Виявляється це група, як завжди організованих та життєрадісних, японців. Вони вже були на піку і зустріли схід сонця і тепер повертаються назад. Виявилось вони були на піку ще до 6-ої ранку – молодці! Я продовжую підйом, і ось я на вершині! На годиннику 6.15. Цікаві відчуття від першої вершини. Я розумію, що для альпіністів цей пік не є чимось серйозним, а скоріше так – розминка – розвага. Але для мене, жителя рівнин, це було дійсно сходження.

Я вперше в житті розумію з дитинства знайомі слова пісні Висоцького «Вершина»:

«Весь мир на ладони!

Ты счастлив и нем

И только немного завидуешь тем,

Другим, у которых вершина еще впереди»

Дійсно світ на долоні.

Зліва на право: Еверест(Everest), Лхоцзе(Lhotse), Макалу (Makalu, Makalu Shan "Чорний велет")

Трохи замерзши вирішив спуститись трохи вниз, аби зустріти інших зі своєї групи, і піднятись ще раз.

Вдруге пiднiмаючись знову зустрів хлопців яких обігнав на підйомі в перший раз. Вони спускались, і перший з тих хто спускався довго не міг повірити що бачить саме мене. Під час короткої розмови він уточнив чи точно я той, хто їх обігнав, чи не примарився я йому на вершині, коли вітав їх із підйомом, і невже я знову сходжу на гору. Отримавши стверджувальні відповіді на всі питання, назвав мене монстром і втік вниз. Я вже разом із усією групою повторив вихід на вершину. У вухах знову співає Висоцький. Він же співає

«Но спускаемся мы с покорённых вершин,

Что же делать, и Боги спускались на землю.»

Дійсно частина душі залишилась десь там, на висоті…

Під час спуску я зітнувся із іншою аксіомою альпінізму – не викладатися на 100% при підйомі, бо не буде сил на спуск. Правда. Втома, зневоднення… назад коли йшов, просто хитало. Врятував літр чаю у лоджії.

Але ось ми вже поснідали і відправляємось вниз.

Ночівля запланована на висоті 4400 лоджія На (Nha). Дорога та ж сама але у зворотньому напрямку вона здається набагато легшою.



Вся подорож:

Переліт до Непалу. Катманду. Частина 1
Непал. Катманду. Частина 2
Лукла. Початок походу. Частина 3
Намче Базар. Середина походу. Частина 4
Непал. Монастир Тенгбоче. Частина 5
Если Вам понравилась статья, поделитесь с автором сухариком!
Кстати у автора уже 11 сухарик!
+ 0
 

Комментарии  

 
0 #1 Александр Админов 18.05.2011 10:38
Самая романтичная часть рассказа :)

Андрей, а что это за лоджии? Там кормят?
В палатках холодно спать, я так понимаю?

Череп йети не настоящий?
Цитировать
 
 
0 #2 Андрей Деркач 21.05.2011 20:45
Цитирую Александр Админов:
Андрей, а что это за лоджии? Там кормят?

так.
Лоджия це місце де можна попоїсти та переночувати. Типу мотель.

Цитирую Александр Админов:
В палатках холодно спать, я так понимаю?

Угу. Там навіть в лоджиях холодно спати. У Гокіо були хлопці які прямували на Чу-Аю. Так вони в наметах ночували. Весь час ходіли грітися в нашу лоджию :)

Цитирую Александр Админов:
Череп йети не настоящий?

Скажімо так: Навіть монахи не вірять в справжність черепа, але його "справжність" дуже вигідна з точки зору бізнеса :)
Цитировать
 
 
0 #3 Жека 24.05.2011 20:04
Интересное место с "дешевыми отелями" в форме копыта
Цитировать
 
 
0 #4 Анастасия Третьякова 01.06.2011 15:25
Столько интересного узнала!
Порадовала фотография автора:-) А то уже начало создаваться впечатление, что Андрей сам и не побывал-то в этом походе
Я была уверена, что вы будете ночевать в палатках. А тут лоджии...
А готовили как?
А что в рюкзаках, если там нет ни палаток, ни спальников? Или спальники были?
А прикупить продуктов в лоджиях можно?
А портеры где ночевали?
Цитировать
 
 
0 #5 Андрей Деркач 03.06.2011 19:09
Цитирую Анастасия Третьякова:
Я была уверена, что вы будете ночевать в палатках. А тут лоджии...

Усе для туристів.
А якщо взяти до уваги, що абсолютна більшість туристів - західники, то наявність лоджий не дивує.

Цитирую Анастасия Третьякова:
А готовили как?

В лоджиях є меню.
В основному меню одноманітне, але в разних лоджиях на один і той самий заказ приносять щось різне.
Наприклад часничний суп (Garlic soup) буває у виглядах як водички з-під помийок, так іу вигляді справжнього супу-пюре. Взагалі там де нижче(Намче Базар та околиці), там багато овочей і картоплі, вище - в основниму картопля та м"ясо.

Цитирую Анастасия Третьякова:
А что в рюкзаках, если там нет ни палаток, ни спальников? Или спальники были?

Спальники обов"язково. на висоті від 4-ох тисяч народ почав просити додатково ще і ковдри.
В рюкзаці - спальник, одяг змінний та теплий, сувеніри. Хоча останні залишались в Намче на період сходження на Гокіо Рі, та повернення.

Цитирую Анастасия Третьякова:
А прикупить продуктов в лоджиях можно?

не мало сенсу. Лоджиї розташовані в одному денному переході. А під час переходу максимум що - пити хотілося.

Цитирую Анастасия Третьякова:
А портеры где ночевали?

Загалом, стандартну лоджию можна розділити на дві частини - 1. Велика кімната, така собі вітальня-їдальня із пічкою по середині і широкими сидіннями по периметру + кухня через стінку; 2. Кімнати-спальні для туристів.
От саме в першій великій кімнаті на сидіннях по периметру і розташовувались на ніч портери.
В більш західних варіантах готелів портери зазвичай або не селилися, обираючи дешевший притулок, або селилися в найдешевших номерах.
Цитировать
 
 
0 #6 Анастасия Третьякова 07.06.2011 14:41
Так портеры спали там, где теплее (печка в середине, они по периметру)?
Мне нравится такой подход к путешествиям: за тебя несут, ты не готовишь, палатку не ставишь. Не отвлекаешься на мелочи - получаешь наслаждение от природы и физ. нагрузки. Жаль, что у нас в Карпатах нет портеров...
Цитировать
 

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить



Наши эксперты:

  • Парчевский
    290 (+271)
  • Belka
    60 (+82)
  • Белым Максим
    38 (+67)
  • Некрасов
    6 (+62)
  • Сергей
    26 (+61)
  • Некрасов С.
    32 (+54)
  • Александр
    59 (+52)
  • trovlad
    305 (+43)
  • Іван
    36 (+35)