Статьи - Пешеходный туризм   |   Автор: Андрей Деркач 22.05.2011 22:04

Непал. Дорога назад в Намче Базар. Де-не-де дорога перетворюється на справжню траверсну стежку – неширока полоса рівної поверхні між крутим підйомом та прямовисним скидом вниз, туди, де невгамовно шумить гірська річка. Дуже мальовнича дорога

29.10

Кашляють та шморгають носами всі, через це наша лоджія більше схожа на шпиталь. Але дорога спускається нижче і нижче, тому йти легше.

Кінцева зупинка сьогодні - Форцзе(Phortse) висота 3800 м н.р.м.

Ця сторона ущелини мені сподобалась більше – вона не така полога

Вигляд дороги з протилежної сторони ущелини

Цікаво як непальці використовують будь яку горизонтальну поверхню для ведення господарства. Навіть невеличкі тераси цієї сторони ущелини обжиті.

Дуже мальовнича дорога

Де-не-де дорога перетворюється на справжню траверсну стежку – неширока полоса рівної поверхні між крутим підйомом та прямовисним скидом вниз, туди, де невгамовно шумить гірська річка. Дуже мальовнича дорога

Дуже мальовнича дорога

Звідти ми прийшли

Ущелина. По лівій стороні ми йшли до Гокіо, по правій повертаємось звідти.

Ущелина

Гора Хамцерку (Thamserku) там внизу селище Форцзе.

29.10 (не знаю чому, але в мене так було записано в щоденнику :))

Перше що відчувається з ранку – виспався, нарешті. На вулиці світить яскраве сонце, тепло.

Перші промені сонця освітлюють вершини гір

Але високо в небі видні пір'ясті хмари – ознака скорої зміни погоди.

Сьогодні у нас в планах перехід до відомого монастиря Тенгбоче (3860 м н.р.м.) через селище Пангбоче(3930 м н.р.м.).

Дорога до Пангбоче по гірському мальовнича. Вчора дорога лише місцями мала крути скиди, натомість сьогодні майже весь шлях такий – ліворуч стіна вгору, праворуч прямовисна стіна вниз, і вітер.

Ама Даблам постає в усій своїй красі.

По дорозі від Пангбоче до Тенгбоче переходимо на протилежну сторони ущелини . Під ногами скаженіє річка.

Дорога протилежною стороною ущелини набагато більш полога і ховається серед дерев.

Випадково побачили мускусного оленя - рідкісна тварина

Коли ми дійшли до монастиря в Тенгбоче, служба там вже закінчилась.

монастирь Тенгбоче

Але неочікувана удача – абсолютно випадково у цей самий час тут перебуває - Райнхольд Месснер - жива легенда альпінізму! Він тут знімав якийсь фільм.

Райнхольд Месснер в Тенгбоче

Райнхольд Месснер - жива легенда альпінізму

Райнхольд Месснер - знімав якийсь фільм

Трохи пізніше сталося ще одне диво. Захід сонця. Перебуваючи у кімнаті із вікнами на схід я помітив якусь цікаву яскраву пляму на вершинах гір. Вискочивши з готелю, у якого вихід був на захід я в прямому сенсі трохи не впав від здивування. Це, а також незрозумілий вигук, що вирвався в мене від вигляду променів сонця, що заходило, викликали усмішки розуміння у кількох туристів іноземців. Через короткий час перед готелем була вже чималенька юрба і всі фоткали це чудо природи.

Небокрай палав!

Небокрай палав!

Небокрай палав!

Хто тепер повірить, що Реріх малював свої неймовірні картини не з натури?..

30.10

Ранок. Прокинувся від постійного стрекоту вертольотів. Розлітались… Через ці постійні нальоти відчуваю себе в'єтконгівцем кінця 60-х минулого сторіччя.

Чесно кажучи багато чув про Тенгбоче – це доволі популярний монастир на сході, тут і Клінтон колишній президент США тусувався, і Річард Гір і ще багато хто. Але мені якось не дуже сподобалось. Якось віддає духом Заходу… не знаю в чому це відчувається, але це виключно НМСД.

Також не дуже сподобався готель.

Що згадується так це місцевий гід однієї з туристських груп який косив під Джека Горобця чи Сперроу з «Піратів карибського моря».

Дорога назад в Намче Базар.

Дорога назад в Намче Базар

А це так - для порівняння, як ходять туристи, і як непальці

31.10

Почуваюсь дійсно паскудно. Не знаю що таке, але з ліжка я  вилазив, тільки щоб попоїсти.

Сьогодні день відпочинку перед поверненням в Луклу.

1.10

Ніч не спав. Почуваюсь трохи краще від учорашнього. Кажуть у англійців це називається “24 hours bug" - 24-ох годинна проблема. На дорозі ледь ворушу ногами, часто зупиняюсь відпочити.  Пір"ясті хмари не збрехали, погода змінюється. Небо частково затягується хмарами, що полегшує дорогу – сонце не так пече.

Тримати ритм просто немає сил. Якось доплентався до кінцевої точки. Навіть не знаю як називається. Одразу завалився спати, не чіпайте мене, я помер.

2.10

Ранок. Те що я себе почуваю добре зрозумів через відчуття дикого голоду. Я воскрес! :)

Сьогодні у нас останній перехід який закінчиться в Луклі.

По дорозі згадалось, як мені сподобалась дорога тоді, ще на початку. Виявилось, що та дорога, яка в перший день треку була спуском, в кінці треку перетворюється на підйом. Дуже довгий підйом. На зустріч йдуть цілі юрби туристів. Натхненні майбутньою подорожжю вони усміхаються і гучно жартують, а в мене в голові крутяться думки про те, що все хороше закінчується і про те, що я по хорошому заздрю тим, хто ТАМ ще не був, і тільки йде ТУДИ. Фоном цих думок у вухах все повторюються і повторюються слова Поета

"В суету городов и в потоки машин

Возвращаемся мы, просто некуда деться.

И спускаемся вниз с покорённых вершин,

Оставляя в горах,

Оставляя в горах своё сердце."

Та

«И только немного завидуешь тем,

Другим, у которых вершина еще впереди»

Але ось і Лукла. Знайшли наш готель – це той самий в якому ми снідали коли тільки прилетіли сюди. В готелі зустрічаємо тих же японців з якими зустрілись в цьому ж готелі – світ тісний, особливо тут на туристичних шляхах Гімалаїв.

3.11 Прощавай Лукло.

Сідаємо в літак. Зліітна смуга спускається вниз і літак наче пірнає в прірву – летимо.

Впевненість пілота, який вирішив почитати газетку, надихає :)

В аеропорту дочекались мікроавтобуса і повернулись до ставшого вже рідним готелю із гарячою водою!

Ввечері вирішили влаштувати невелике свято. З порад м'ясоїдам – не замовляйте буйволятину – не пережуєте.

Покхара. Повернення до Києва

4.11

Сьогодні у нас переїзд в Покхару. Певно друге за значенням місто Непалу. Але на відміну від столиці Катманду, Покхара це більш курортне місто. Знаходиться воно в 200 кілометрах від Катманду на березі великого озера Фіва. З міста відкривається чудові краєвиди на Гімалаї.

Я зрозумів чому спочатку з'явився повітряний зв'язок між Покхарою та Катманду, і лише через років 10-15 років побудували дорогу. Ці 200 кілометрів перетворились на 6-ти годинне пекло з перервою на рафтінг по дорозі. Рафтінг, хоча і нескладний, але значно підняв настрій. Отримали змогу помилуватись ущелиною, якою проходить дорога, з річки. Інколи враження таке, наче перебуваєш десь в джунглях. На нашому човні був хороший керманич, який провів максимально цікавим курсом через усі пороги що нам зустрілись. Освіжившись у річці я почав уважніше слідкувати за дорогою.

Непальці точно вірять у безсмертя - Просто посеред дороги грається дівчинка, дві машини не гальмуючи облітають її (на швидкості аж 40 км/год – це немала швидкість для непальських доріг)

А ще тут певно також трапляються білявки за кермом – входимо в черговий поворот вже зі звичним сигналом і тут хлопець пішохід на протилежному краю дороги миттю застрибає на залізобетонний стовп. Досвідчений, однако.

Протягом усього шляху побачив тільки одне ДТП. Яке сталося вже проти ночі, схоже просто не помітили мотоцикліста, виявилось без смертей, ну і добре.

В Покхару ми в'їхали вже вночі.

 5.11

Покхара.

Справжній курорт. Тут ніхто нікуди не поспішає. Відсутня гнітюча атмосфера побуту. Тут якось легко і час наче уповільнює свій плив. Де як не в такому місці можна зустріти хіпі, які наче зійшли з фоток 60-х, чи бородатого байкера на старому вірному двоколесному коні, який, із зовнішнього вигляду, служить власнику вже не перше десятиріччя.

Романтикою сповнене повітря.

Знайомимось із місцевими магазинчиками та ресторанчиками. Вуличні торгівці активно пропонують свіже витиснуті соки - фреши. Знайшли невеличку крамничку де всього за 15 грв (якщо перевести на наші гроші) можна придбати пів літра фрешу з усіх фруктів які є – смакота. Відвідуємо місцеві визначні місця як то парки, печери, підземна річка, надземна річка, музей гуркхів і т.д.

Особливо сподобався музей альпінізму. Тут зібране все, що стосується Гімалаїв:

- національний одяг та елементи побуту народів Гімалаїв;

- опис геології, а також флори та фауни гір;

- історія  альпінізму від самого початку і до сьогоднішніх днів, із короткою інформацією про найвидатніших альпіністів, серед яких я знайшов і Меcснера, та зібраннням різних речей якими користувались альпіністи - від льодорубів із дерев'яними ручками та кішок і до кисневих болонів;

- світлини Гімалайських восьмитисячників;

- порівняльні фотографії льодовиків за останні 30-40 років.

Чудовий музей.

У парку, що оточує музей розташована і ось така стінка – на ній практикувався француз Ерцог – перша людина що підкорила восьмитисячник (Аннапурна 1, 1950 рік)

Вид на гори з території музею. По середині Мачапучаре (Machhapuchhre, "Риб'ячий хвіст") - свята гора для непальців. Цей семитисячник (6997 м) ще ніхто не підкорював.

Озеро Фева на березі якого знаходиться Покхара. Озеро богате на рибу, а отже в меню усіх ресторанів вона присутня у найрізноманітнішому вигляді.

Пагорб Сарнгкот (Sarangkot). Завтра плануємо зустрічати схід сонця на його маківці.

Ліворуч від пагорбу вершина Аннапурна 1 (Annapurna I), праворуч Мачапучаре (Machhapuchhre)

 6.11

Зустрічаємо сонце на Саранкоті (Sarangkot). Коли обговорювали зустріч сонця із нашим гідом Шивою, то виявилось,що ми говорили про різні точки огляду. Він мав на увазі точку яка знаходиться недалеко від стоянки авто, а ми про саму вершину. Так що в ранці виявилось, що нам треба швидко забігти на вершину пагорба. До сходу сонця встигли всі. На самій маківці пагорбу вже перебувало чимало туристів. Ну звісно більшість з них – японці різного віку, але обов»язково із професійними цифровими камерами. Сонце ще не зійшло і на оглядовому майданчику звучить легкий гомін. Хтось говорить з друзями, хтось знайомиться із дівчатами (звісно японками :)) але варто було з»явитися першим сонячним променям, як розмови стихають і новостворена тиша миттю наповнюється клацанням фотоапаратів. І тут є що знімати.

Обрій запалав і з димки небосхилу поступово почало сходити сонце.

Сповнені приємних вражень повертаємось назад до Покхари і продовжуємо гуляти.

Ступа всесвітнього миру. Ступа побудована нещодавно. Її побудував японець якому наснилось (чи якось так) що він має побудувати по всьому світу 99 (чи 108?) таких ступ. Почав будівництво з цього місця, бо недалеко звідси народився Сиддхартха Гаутама  якого пізніше назвали Буддою тобто Просвітленим.

З пагорбу, на якому стоїть ступа відкриваються захоплюючі краєвиди

Крайня ліворуч - Дхаулагірі (Dhaulagiri, 8167 м) далі праворуч Аннапурна 1 (Annapurna I, 8091 м), Хунчулі ( Hiunchuli, 6441 м), Мачепучаре ( Machhapuchhre, 6997 м).

Під Мачепучаре пагорб Сарангкот (Sarangkot, 1592 м).

Ще нижче озеро Фева.

Покхара. Чим ближче до озера тим курортніше :)

Цими днями починається друге за значенням свято в Непалі – Тіхар

Тому на вулицях повно дітей які співають щось на кшталт наших колядок за що отримують дрібні гроші чи цукерки. Гуляння тут тривають до глибокої ночі.

7.11

Повертаємось до Катманду.

Через свято то був День сестер, чи якось так, заїхали до батьків Шиви. Вони живуть десь на середині шляху від Покхари до Катманду. Отже отримали можливість трохи подивились на життя людей поза туристичних маршрутів. Відмінна дорога, охайні будиночки, рівні грядки із овочами, та фруктові сади. Добрі привітні люди. Якщо розбити дорогу, замінити двоповерхові дубиночки нашими сільськими хатинками і замість бананів посадити яблуні та вишні, то наче як у нашому селі :)

Дорога назад зайняла набагато менше часу. Через свято рух не такий активний і ми буквально влітаємо в напівпусте місто. Більшість магазинчиків закриті. В Тхамелі в основному туристи. Тут побачили величезну картину зроблену із різного зерна.

8.11

Прощаємось із Катманду та Непалом сьогодні виліт назад.

В аеропорту тепло попрощались із нашим гідом Шивою. Відстоявши довгу чергу на прохідну в аеропорт даю паспорт перевіряю чому і чую: «Not same.» (не схожий) Він тикає пальцем в фотку - “That”(товстий), тикає пальцем в мене - “Thin”(худий) це правда. Як виявилось вже в Києві я повернувся з Непалу із вагою 72 кг, а вилітав із Києва із вагою 80. Так що усім охочим скинути вагу – ласкаво просимо до Непалу.

Але ось ми нарешті летимо до Шаржі. Перечитую щоденник, переглядаю фотки і знову і знову переживаю найяскравіші моменти подорожі.

Шаржа. Очікуючи свого ранкового рейсу вирішили закупити алкоголь в дьюті фрі. І тут зітнулись із проявом дискримінації за національною ознакою.

Набрали пляшок підійшли до каси. Мила дівчина перш ніж відпустити товар поцікавилась

-    Russia?

-    No

-    Khazahstan?

-    No, Ukraine!

-    Ah, Russia…

Виявилось вихідцям із колишнього СРСР не продають алкоголь без посадкового квитка, який видають лише за 1.5 -2 години до вильоту. Наївні, вони вважають що наші люди не встигнуть набухатись за годину.

9.11

Летимо додому!

Сиджу біля ілюмінатора і можу спостерігати як місто різко змінюється пустелею, пустеля переходить в гори, а ті в свою чергу спускаються до моря. В далині бачили біблійську гору Арарат, за легендою саме на ній Ной ступив на земну твердь після великого потопу.

Далі розкинулось Чорне море. Оскільки нічого цікавого не бачу, починаю слідкувати за крилом літака. А ви знали, що літаки махають крилами щоб летіти? Чесно кажучи коли я зрозумів, що тремтіння фюзеляжу з'являється через те, що двигуни літака зацікавило щось в стороні від курсу руху літака і вони хочуть туди, а тримає їх тільки крило, я деякий час боявся дивитись у вікно.

Аж ось Чорне море закінчилось. Крим. Починається рідна Україна. Яка ж вона красивашкодую, що не маю під рукою фотокамери. Розумію птахів, які щовесни повертаються до нас з південних країв. Широкі поля розмежовані лісополосами та озерами. Сині артерії річок. Трохи північніше з'являються густі ліси. Багата земля. Аж ось наближуємось до рідного Києва. Заходимо на коло і посадка. Проходимо контроль і все, ми вдома. Київ зустрів м'якою теплою осінню і я розумію мандрівників які цілували рідну землю після тривалих подорожей. Я вдома! Закінчилось націкавіша подорож у моєму житті. Але я сподіваюсь що такі подорожі ще будуть, і не одна.

Андрiй Деркач

Вся подорож:

Переліт до Непалу. Катманду. Частина 1
Непал. Катманду. Частина 2
Лукла. Початок походу. Частина 3
Намче Базар. Середина походу. Частина 4
Непал. Монастир Тенгбоче. Частина 5
Если Вам понравилась статья, поделитесь с автором сухариком!
Кстати у автора уже 15 сухарик!
+ 0